Майбутній хірург і водночас вокаліст, засновник гурту Off the map. Студент шостого курсу медичного факультету Вадим Невідомський власним прикладом доводить, що можна й треба поєднувати, здавалося б, непоєднуване, сповна реалізовуючи всі свої здібності.
– Вадиме, що ви б розказали про себе людині, яка бачить вас уперше?
– Я дуже енергійна людина. Веселий, оптимістичний, але сприймаю життя реалістично. Добре навчаюся, посідаю вищі місця в рейтингу. Стараюся займатися всім, що мені подобається. Беру активну участь в університетському житті, насамперед долучаюся до його творчого розвитку. Люблю спорт, зокрема футбол.
– Як вдається гармонійно поєднувати успішне навчання та активну позанавчальну діяльність?
– Завдяки тому, що в мене все систематизовано. Відверто кажучи, я трохи лінивий, але водночас маю вольовий характер, тож дисципліна перемагає. З раннього дитинства батьки радили мені розписувати всі справи, які потрібно виконати, та як раціонально витрачати на них час. Я до цього звик змалечку, з роками закріпив, тож тепер зазвичай легко все встигаю й водночас не дуже втомлююся. Ще й залишається вільна хвилина на прогулянки з друзями.
– Ви – активний учасник творчого колективу нашого університету. Коли до нього приєдналися?
– У творчому колективі я з другого курсу. Відразу почав долучатися до участі в різних концертах, але потім розпочався карантин, тому впродовж мого 3-4-го курсів заходи були дуже поодинокі. На щастя, поступово все відновилося. Тепер, на шостому курсі, моя творчість розвивається найбурхливіше: я створив гурт Off the map, куди, крім мене, входять Богдан Поляк СС-105, Дарія Галайда СС-204, Андрій Вальчак і менеджери Назарій Крулик ММ-473 та Анастасія Слободян ММ-304. Звичайно, брав участь у концертах до Дня захисників і захисниць України, що відбулися в університеті та в обласній психоневрологічній лікарні для наших військових, які перебували на реабілітації. Чудовий концерт у нас вдався і до Дня студента. Крім безпосередньо творчості, займався також технічними моментами: налаштовував апаратуру, колонки, мікрофони.
– Яка творча подія за період навчання в університеті вам запам’яталася найбільше? Чому?
– Найбільше запам’ятався Міжнародний день студента, який відзначали 17 листопада. Це справді було дуже круто! Я віддав там частинку своєї душі. Ми з командою дуже багато працювали. Чув відгуки, що це був найграндіозніший концерт до студентського свята впродовж останніх років.
– До яких ще напрямків громадської роботи в ТНМУ долучаєтеся?
– Насамперед до волонтерського проєкту PowerSTEP, у рамках якого допомагаємо студентам готуватися до іспитів «Крок-1» і «Крок-2». На мій погляд, дуже важливо, що разом з підготовкою до предметів студентам третього курсу ми надаємо й певне психологічне налаштування, запевняючи, що нічого страшного в цих іспитах немає та надміру хвилюватися не варто.
Брав участь у просвітницьких проєктах у школах міста, зокрема, з надання домедичної допомоги. Навідував мешканок Будинку милосердя святої Вероніки, де разом з іншими студентами міряли бабусям тиск, перевіряли рівень глюкози, консультували їх. Окрім творчого колективу та власного гурту, співаю також в університетському хорі. Активно займаюся науковою діяльністю в університеті, зокрема, писав наукові роботи з екстреної медичної допомоги та терапії.
– Захоплення творчістю, музикою у вас віддавна?
– У дитинстві я також був дуже енергійним та активним. До слова, народився я у селі Вовковиї на Рівненщині. Дитячі роки минали яскраво, насичено. У школі вчився на «відмінно». За приклад для мене був мій двоюрідний брат, який добре вчився, співав, займався спортом. Мені це дуже подобалося, тож я хотів його наслідувати. Брат обожнював гурт «Нірвана» й я це також підхопив. Стиль ґрандж мені до вподоби й досі. Вперше послухав «Нірвану» у п’ять років і попросив тоді батька, щоб він мені купив іграшкову гітару. Відтоді музика мене не відпускає, нею живу.
Співаю також з п’яти років. Навчався у Демидівській музичній школі. Брав участь у різних вокальних змаганнях, мав перші місця, а в конкурсах «Юна зірка», «Поліська Січ» узяв гран-прі. На період мутації голосу майже два роки не співав, потім знову відновив усі свої активності в творчості.
– Якщо ви успішно розвивалися в музиці, чому не пішли далі цим шляхом, а звернули в медичну галузь?
– Музичну школу я не закінчив. В якийсь момент мені стало просто нецікаво там вчитися й я її залишив. Після перемоги в черговому конкурсі мене запрошували в Київський національний університет культури та мистецтв, але оскільки в мене не було музичної освіти, не міг туди піти. Чому медичний? Мені подобається вивчати організм людини, процеси, які відбуваються в ньому. Хотів достеменно це вивчити. Біологія та хімія стали моїми улюбленими, щойно з’явилися серед шкільних предметів, давалися легко. Мені також подобається допомагати людям, приносити користь суспільству. Тому й обрав медицину.
– За весь період навчання жодного разу не пошкодували про це?
– Щоб серйозно – ні. Звісно, перед сесією трапляються моменти, коли гадаєш: «І навіщо мені все це було? Так важко!». Сесія зазвичай – справді дуже складна річ. Це, мабуть, під-твердять усі студенти, які обрали медичний виш. Та після складання відчуваєш таку неймовірну насолоду, розумієш, що багато працював і тепер задоволений результатом. Це задоволення ні з чим не зрівняти. До цього йдеш, цього досягаєш – це дуже круте відчуття.
– За що ви насамперед вдячні нашому університету?
– Передусім за те, що він дав мені потрібні знання. За те, що я тут загартував характер, став морально сильніший. Наш університет дав мені також можливість реалізації в творчості, дозволив створити гурт. Мене в ТНМУ нічим не обмежують, дозволяють цілковито себе реалізувати в усіх напрямках. Вдячний за яскраві студентські моменти. І загалом за те, що я просто тут є.
– Зі спеціальністю вже визначилися?
– Як і більшість хлопців, прийшов сюди з думкою, що хочу бути хірургом. Упродовж 2-3 курсів також горів цим бажанням. На четвертому курсі дуже сильно захопився дерматологією, адже в мене було акне. Багато читав про різні методики його лікування, водночас і про хірургію ніколи не забував. Згодом замислився над гастроентерологією, бо в мене хронічний гастрит. Гадав: «На що хворію – те й виберу» (сміється). Насправді знаю, що чимало лікарів часто обирають напрямок, пов’язаний з власним захворюванням чи захворюванням родичів, щоб допомогти одужати. Потім мене захопила неврологія, хоча во-на доволі складна, але для мене виявилася й дуже цікавою. На п’ятому курсі все ж таки визначився, що хочу обрати абдомінальну хірургію. Тепер, уже навчаючись на шостому курсі, лише утвердився в цьому рішенні. Власне, з якою метою йшов у ТНМУ – те й бажаю отримати (усміхається).
– Чи змінила вас повномасштабна війна?
– Війна вплинула на всіх. Перші місяці всі перебували у величезному стресі. Гадаю, завдяки цьому стресу генерувався такий потужний патріотичний дух. Зізнаюся, навчатися в той період було важко. Постійно моніторив новини, аби бути в курсі всього, що відбувається. Це впливало на часті перепади настрою. Як мене змінила війна? Став більше цінувати життя. Психіка моя зміцніла.
– Як гадаєте, чому це відбулося? Адже багато людей навпаки зізнаються, що їхній психологічний стан суттєво погіршився?
– Вважаю, моя психіка стала сильнішою насамперед тому, що в мене відбулося переосмислення цілковито всього. Я почав дивитися на речі під іншим кутом. У мене кардинально змінився світогляд. Почав ставитися до життя серйозніше, а до себе – вимогливіше. Більше від себе вимагати. У мене в голові постійно прокручується фраза «Працюй!».
– Якщо все ж бувають моменти виснаження, як відновлюєтеся?
– Так, у мене траплялися періоди вигорання. Зазвичай я дуже енергійний, беруся за багато справ, до того ж усе маю виконувати якісно, адже перфекціоніст в усіх аспектах. Тож завжди працюю інтенсивно. Тому вигорання у мене дуже важке. Найдовше вигорання тривало майже три місяці. Мені було складно і вчитися, і навіть спілкуватися з людьми. Як вийшов з нього? Намагався знайти мотивацію. Запитував себе: чим мені вигідне це вигорання? Нічим. Завдяки такому внутрішньому діалогу зумів вийти з цього. Періодами, звісно, втомлююся, але зазвичай тепер це триває дуже недовго, щонайбільше – день-два, після чого знову готовий працювати.
Дуже допомагають мені відновлюватися музика, спорт, подорожі. Ось на початку жовтня ми їздили з групою в Карпати. Чудово відпочив, зарядився енергією від природи. Надзвичайно задоволений цією поїздкою.
– Ким і де бачите себе в майбутньому?
– Абдомінальним хірургом. При цьому не планую залишати музику, адже це також частинка моєї душі, мені подобається співати, я таким чином висловлюю власні емоції та ділюся ними з іншими. Тож буду розвиватися в творчості, але медицина – пріоритетна. Хотів би залишитися тут, у Тернополі. Мені подобається місто, воно спокійне, затишне. Але ж невідомо, чого чекати від розподілу. Зараз кожен з нас, шестикурсників, перебуває в бентежному очікуванні, адже не знаємо, куди нас закине доля. Якщо ж не вдасться залишитися в Тернополі, то спробую повернуся у рідні краї – працюватиму лікарем у Рівному.
– Що з власного досвіду можете порадити молодшим колегам, які лише розпочинають студентський шлях?
– Якщо вони приходять у медичний університет, то вже повинні розуміти, що «халяви» тут не буде, особливо перші три роки треба працювати дуже сильно. Це все окупиться пізніше, адже якщо матимете добрі базові знання – без проблем розумітимете медицину й на старших курсах.
Ще одна порада – спати! Оскільки це була моя помилка. Як і більшість студентів, я не спав ночами або спав дуже мало. Але повноцінний сон просто необхідний, інакше організм виснажиться.
Активно також треба відпочивати з друзями, групою. Якщо сидіти постійно над книжками, то й студентського життя не побачиш. Шукати себе та реалізовуватися в інших напрямках. Не боятися це робити. Бути впевненими у собі, у власних силах, іти вперед, брати від життя максимум!
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА